Загальна інформація про націоналізм

Націоналізм — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою.

У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичного захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси. Вона виявилася здатною забезпечити мобілізацію населення заради спільних політичних цілей в період переходу до капіталістичної економіки.

В силу того, що багато сучасних радикальних рухів підкреслюють своє націоналістичне забарвлення, націоналізм часто асоціюється з етнічною, культурною та релігійною нетерпимістю. Така нетерпимість засуджується прихильниками поміркованих течій у націоналізмі.

Термін «націоналізм» був придуманий Йоганном Готфрідом Гердером (nationalismus) наприкінці 1770-х років. Точніше де і коли важко визначити, але його розвиток тісно пов'язаний із розвитком питання, що таке «держава».

В різних енциклопедичних довідниках знаходимо такі тлумачення націоналізму:

Націоналізм - це рух, спрямований на боротьбу за незалежність нації, народу проти іноземних гнобителів.

Націоналізм - це рух за збереження і розвиток національних традицій, культури, мови, літератури, мистецтва та світогляду нації...

Світочі української нації про національну ідею

Національна ідея – духовна основа життєдіяльності нації, система соціокультурних координат, яка задає їй світоглядні та цілепокладаючі орієнтири, визначає ціннісні орієнтації. Саме на пізнавальному рівні національна ідея – це гносеологічна конструкція, що відображає погляди визначних представників суспільної думки на процеси націєстановлення, державотворення, на місце і роль націоналізму.

Тарас Шевченко, який безперечно дав величезний поштовх до формування українців у свідому європейську націю, вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: «В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля». І не дарма великий Каменяр написав про Шевченка: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим».

Леся Українка у своїх творах закликала до боротьби за волю і державність українського народу: «Над давнім лихом України, Жалкуєм-тужим в кожний час. Нащо даремнії скорботи? Назад нема нам воріття! Берімось краще до роботи, Змагаймось за нове життя!». Вона вказує, що марно зітхати і згадувати про славну минувшину, а варто нині об'єднуватись і боротись зі своєю недолею: «За правду, браття, єднаймось щиро, єдиний маєм правий шлях».

Все, що йде поза рамами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий синтементалізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації.

І. Франко «Поза межами можливого». 1900

Основа слова "націоналізм" вказує на позитивну прикмету людини – любов до рідного народу. Божа заповідь велить любити своїх батьків, батька і матір, а отже, свою батьківщину, народне середовище, в якому ми народилися і до якого свідомо належимо. Отже, бути націоналістом – це добре.

Багато народів земної кулі, незалежно від рівня їхньої культури, пишаються своїм націоналізмом.

Архиєпископ Любомир (Гузар)

Визначення націоналізму з міжнародної енциклопедії «Вікіпедія»

Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю. Для XX ст., особливо його другої половини, це широко розповсюджене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р., націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап.

Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава — не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на, державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм.

Націоналізм виникає як реакція етносу на деструктивні впливи зовнішнього оточення (економічні, соціальні і політичні процеси, іноетнічні впливи). Націоналізм як політичний принцип, згідно з яким етнічні межі не мають перетинатися політичними кордонами і, зокрема, етнічні кордони в межах певної держави не повинні відокремлювати правителів від решти, виробився в процесах утворення національних держав, розпаду імперій і відділення колоній від метрополій. Таким чином націоналізм — як «фактор впливу» перевершив і світові релігії докапіталістичних суспільств, і державні утворення імперського типу Нового часу.

Український націоналізм — політична ідеологія, а також громадсько-політичний рух, що ставить на меті створення і розвиток української самостійної національної держави та/або захист національної самобутності. Націоналізм вимагає в першу чергу національної самосвідомості, усвідомлення національної спільності групи людей. Український націоналізм — різновид європейського націоналізму.